Біла тиша

Лягла на землю біла тиша,

В Новому році все нове.

Снігами січень око тішить,

Але морозом вухо рве.

Вже поховались від морозу

Під кучугурами в садку,

Немов ведмеді у барлозі,

Кущі калини та бузку.

Дрімають села

Сяє сонце ще помітно,

Вітер дує непривітно,

Осінній сад ще яблука глядить

І в день похмурий тихо шарудить.

А небеса прозорі, мов глибінь ріки,

 

Осіння пора

Прийшла осінняя пора,

Листочки закружляли

А небо сіре, мов мара – 

Птахи повідлітали.

Вже листя пожовтіло все

Й попадало на землю

Моє кохання

Моє кохання розцвіло, немов троянда

Троянда щастя, радості, надій.

Воно влетіло в серденько стрілою

І поселилося в душі моїй.

 

Та ніч була для мене найясніша,

Вона манила в нетрі чарівні.

У мене ніби виростали крила

Й кохання щире у душі моїй.

 

Я відлітала в вирій, наче птах,

І піднесла свою любов до неба.

Моє кохання щире, неземне,

Не покидай мене! А, може, так і треба…

 

Бо ти приносиш нескінченну біль

І моє серце ділиться надвоє.

Моя ти радість і моя печаль,

Готова я пожертвувать собою.

Юрнюк Ліля,

учениця 8 класу 

Людина все вирішує сама

 

В одному місті, на Вкраїні,

Маленький хлопчик підростав.

Цікавило усе дитину,

В матусі раз-у-раз питав.

 

«Чому на небі сонце світить?

Чому зеланая трава?

Чому лошатка не літають,

В слона велика голова?»

 

Зима

Зимонька-зима

Ой, і гарна же вона:

Білосніжна, хитра, мила –

Все подвір’я хутром вкрила.

Прилетіли на подвір’я

 

Хлібина

На столі лежить хлібина

Свіжа, тепла, запашна.

Ти шануй святу хлібину,

 

Літо

Літо – чудова пора,

Коли радіє уся дітвора,

Коли весело пташки співають,

Коли діти в лісі гриби збирають,

Коли на море поїхати час,

 

Золота осінь

Прийшла осінь щедра, мила,

Жовте листя землю вкрило

Птаство в вирій відлетіло.

Осінь часу не марнує

І плодами нас годує,

Хоч і квітів не шкодує.