Людина все вирішує сама

В одному місті, на Вкраїні,

Маленький хлопчик підростав.

Цікавило усе дитину,

В матусі раз-у-раз питав.

«Чому на небі сонце світить?

Чому зеланая трава?

Чому лошатка не літають,

В слона велика голова?»

І на усенькі запитання

Матуся відповідь дала,

Але одного разу хлопчик

Сказав їй дивнії слова.

«Матусю, а чому наш дідо

Весь час бере цигарку в рот,

А потім кашляє і чхає,

Та ще й димить, як паровоз?

А я, як сяду біля діда,

То від їдкого того диму

В грудях повітря не стає

І сльози котять без упину.

Яку ж той дим приносить користь?

Він що, лікує організм?

Чи нагодує, чи напоїть,

Чи принесе достаток в дім?»

Не знала мати що сказати

Малому сину в відповідь.

Як тут почулись чиїсь крики:

«Агов, пожежа у дворі!»

Це дід Макар забув цигарку

В садку, де гралась дітвора.

Надворі було дуже жарко,

Тож загорілася трава.

А потім кущик ялівця,

Й берізка, що стояла поруч,

Якби не спохватився Стас,

То вигоріло б все навколо.

Всі метушаться, всі кричать,

Несуть води, гасять пожежу, -

І тільки дядечко Степан

Весь час сміється без упину.

Іванко знав, що дядя Стьопа

Завжди ходив у гастроном,

А звідти додому вертався

Кожен день він під хмельком.

Татусь казав, що дядю Стьопу

Полонив «зелений змій».

І що ж то за така тварюка?

Тікать від неї треба мерщій.

Бо кожен день вона приходить,

Поволі розум забира,

Здоров’ю дуже вона шкодить,

Родині клопіт завдава.

Кажуть, що через того «змія»

І тітка від нього пішла,

Та ще й забрала Олексійка,

Бо дядько руку піднімав.

Іванко знав, що дядько добрий,

І роботящий, й з ними грав,

Тільки ніяк не міг збагнути,

Чому ж він «змія» не прогнав?

І вирішив Іванко твердо:

Як тільки трошки підросте,

То створить своє міністерство,

Цигарки й «змія» забере.

Бо від них – одні нещастя,

І користі ніде нема.

Але ви знайте, що людина

Усе вирішує сама.

Петрик Тетяна,

учениця 8 класу