Про проведення тематичної лінійки «Вербна неділя»

В п’ятницю, 22 квітня 2016 року, учні 5 класу під керівництвом вчителя українознавства Кумариці Олександри Юріївни провели тематичну лінійку «Вербна неділя».

 Було представлено, що Вербиця, Шутковий тиждень, Бечкова неділя (так кажуть у нас на Гуцульщині), Квіткова, Лозова неділя — язичницьке свято вшанування прадавнього Дерева життя, як символу вічності, яке відзначають в Україні, а традиція святкування існує і у інших народів світу. Що воно має прадавні дохристиянські корені. З часу хрещення Русі прадавнє Свято Вербиці почало збігатися з християнським святом Вхід Господній у Єрусалим.

Цікавими були розповіді учнів про вербове дерево, яке ще в давнину вважалося чарівним й символічним деревом, на якому перепочивали добрі духи-душі, а тому верба й приносила щастя в родини, перша «віщувала» й «приводила» весну в березневі дні весняного рівнодення, коли ночі ще холодні, а вдень вже пригріває весняне сонечко, коли дерево наливається соком, набирає сили від Природних стихій — Землі, Води, Сонця і може передати свою силу іншим. Розпускаючись та розквітаючи, верба символізує силу та життєдайність Природи, передає здоров'я. Було акцентовано увагу присутніх на світоглядному значенні поняття «Верба», що розкриває походження цього слова. Складається воно з двох слів «вер» і «ба». В давнину ці слова відповідно означали «Всесвіт» і «Матір». В українській мові подвійну Матір, тобто Матір Матері й сьогодні називають «баба», «бабуля» та іншими словами, похідними від подвоєння «ба». Слово «вер» також дуже давнє. Величність позначуваного ним поняття — Всесвіту — відбилась в багатьох українських словах, які ніби засвідчують величність та перевагу цього слова над іншими. Деякими з них ми користуємося і сьогодні. Це слова «верх», «вершина», «вершити», «верхів'я», «верхній», зверхник", «верховода», «верховина» тощо.

П’ятикласники розповіли про чудодійні властивості свяченої верби:

·             Вербою б'ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;

·             Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;

·             Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться;

·             Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була;

·             Вербою в давнину відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град;

·             Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руїнницьку силу вогню;

·             Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;

·             З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;

·             Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;

·             Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була «пригожа та здорова»;

·             Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася;

·             Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски;

·             У багатьох місцевостях клали покійникові в домовину кусник свяченої верби.

Після лінійки всім бажаючим було запропоновано переглянути виставку рушничків («дорівничків», як кажуть у нас на Гуцульщині). На кожному із сорока восьми представлених – різноманітна символіка Великодніх свят. І саме цікаво, що кожен – своєрідний і однакових немає!

Організатори лінійки закликали всіх шанувати і відновлювати звичаї та обряди наших предків та привітали З ВЕРБИЦЕЮ!