З деревцем на Юрія

Дія І

        На сцені пліт, смерічка, криниця, на задній стіні краєвид села.

Біля криниці набирає воду Параска до неї підходить Марійка з відрами.

Маріка. А дужі, кумо Парасочко!

Параска. (Перелякано підняла голову). Ой, гаразд шо ви собі. Але єк ви, кумко, мене напудили.

Маріка. Та де, Парасочко, та я так тихонькопидийшла. Та чо ви такі полохливі.

Параска. Та так, так ви. Марічко, пидийшли та єкмоцно так заговорили, а я шошзадумаласи собі, тай зато так си перепудила.

Маріка. І! та вибачайте, кумочко любі, я бегмени хотіла. Я дам вам трохи ладану абестепидкурилисиувечір.

Параска. Та добре, добре, кумочко.

Маріка. Розказуйте, кумочко, єкпоживаїте?

Параска. Та Богу дєкувати. Аби пережили цу зиму таку кєшку з морозами та з зимами. Гадала смих, шо в стайні всьоповипукує з морозу. Так було замерзло, тай шош і худоби тої є.

Маріка. Ой шо надоїли тоти морози, то надоїли. Тай сіно так пишло, але Богу дєкувати, шо завтра вже Юрія та виженемо вже худобу на пашу, вже таки лекше буде. Але старі люди кажут, шо літо зато файне буде.

Параска. Та коби Бог дав, аби легко сіна зробити на ці худоби.

З-за перелазу пидходєт Анниця тай Васюта.

Анниця. Добрий день!

Васюта. А єк дужі, молодиці!

Маріка і Параска. Дай Боже здоров’є. Добре єк ви собі.

Параска. (Бере відра тай хоче йти). Ой іду я вже.

Васюта. А куда це ви , Парасочко, так спішите? Ци ви шош сердиті на нас?

Параска. Та ні, Васютко, Боже борони. Чо би я мала сердитиси на вас, шо ви міні поганого зробили.

Васюта. Ну та постийтеші з нами та поговорім. Розкажіть шо чути туда селом.

Анниця. Та порадуймося, шо трохи тепла настало. Та ципозавесновувалиси вже.

Параска. Та вже Богу дєкувати, тай добрим людем, шо помогли, уже завеснувалиси.Васюта. А ви, Марічко?

Абетка гуцулят

Аа

Абетку, школярики, всю  прочитайте,

А потім про Гуцульщину рідну згадайте,

Аби не забути від роду до роду,

Що всі ми діти українського народу.

Бб   

Бува бабуся каже батьку:

- Буковину, синку, бережи!

Не базікай, не тужи.

Завжди вірно їй служи.

Бо без неї, як без неньки:

Ні туди, ані сюди.

Вв

Ватра у горах палає.

Вівчарик сонке зустрічає.

Весну він кличе знов і знов,

Бо з отарою сюди прийшов.

 

ЗМІСТ

Вчитель і учень ростуть разом…………………………….2

РОЗДІЛ І

ДОРОГА ЮНОСТІ

Дуленчук Іван ……………………………………...…………4

Біла тиша …………………………………………………….. 5

Білоброва зима……………………………………………….. 6

Листопад ………………………………………………………7

Все коротшає день…………………………………………….8

Хто вигадав тебе, любове? …………………………………...9

Бельмега Ангеліна …………………………………………. 10

Дрімають села ……………………………………………….11

Вже осінь заступила на поріг ……………………………… 12

Дроняк Адріана ……………………………………………..13

Осіння пора …………………………………………………..14

Юрнюк Ліля …………………………………………………15

Моє кохання ……………………………………………...….16

Петрик Тетяна …………………………………………..…17

Людина все вирішує сама …………………………………..18

Пецей Христина …………………………………………....22

Зима …………………………………………………...……...23

Наш соловій ………………………………………………….24

Сливчук Ростислав …………………………………………25

Хлібина ………………………………………………………26

Мати ……………………………………………………….…27

Нестор Надія ……………………………………………….28

Літо …………………………………………………………...29

Мова ……………………………………………………….…30

Кіндратяк Олександра ………………………….…………31

Золота осінь ……………………………………….…………32

Осінній ліс ………………………………………………..….33

Осінь ……………………………………………………….....34

Мороз Анастасія ……………………………………………35

Туман …………………………………………………………36

Весна …………………………………………………………37

 

РОЗДІЛ ІІ

ДОРОГА ДОСВІДУ

Петрик Світлана Танасіївна ……………………………...39

Перше кохання ………………………………………………40

Додюк Марина Федорівна …………………………………42

Тарасове життя ………………………………………………43

Лишивси на кутанню ……………………………………..…53

Бельмега Оксана Юріївна ………………………………….59

У всьому винна зима ……………………………………..…60

Слижук Олена Іванівна ……………………………………65

Таке життя …………………………………………………...66

Старости ……………………………………………………...67

За водою ……………………………………………………...70

Федорчак Ганна Іванівна ……………………..……………76

Дєдьо з роботи ……………………………………………….77

Довганюк Світлана Миколаївна …………………….……79

З деревцем на Юрія …………………………………………80

Коман Орися Миколаївна ……………………………….…90

Абетка гуцулят …………………………………………..…..91

 

 

 

 

Художнє видання

 

НА ПЕРХРЕСТІ ДВОХ ДОРІГ

 

 

 

 

 

 

 

 

Редактори: Слижук О. І.

                      Додюк М. Ф.

У книзі використані ілюстрації робіт вихованців гурка «Пластилінова скульптура» (керівник Бельмега О. Ю.)

 

 

Формат А4

Папір офсетний

Вчитель і учень ростуть разом

«На перехресті двох доріг» – оригінальна та унікальна збірка. Це злиття в єдине двох світоглядів: Учителя та Учня. Поєднання досвідченості та молодості, класики та експресивності, виваженості та оригінальності, розуму та емоцій, таємничості та відвертості.

     Автори творів – це досвідчені педагоги та юні таланти, які, об’єднавшись, мають надзвичайну силу слова.

     Збірці притаманна неоднорідність тем: від побутових сценок до великих почуттів, від дитячого лепету до реалій дорослого життя, від зими до літа. Твори, які входять до збірки,торкають найтонші струни серця, змушують замислитись, співчувати, згадувати традиції свого народу, знову і знову поринати у невичерпний світ гуцульських нетрів та просто насолоджуватися поетичним словом.

     Книга «На перехресті двох доріг» - це троянда, яка, в майбутньому,стане частинкою великого букету «Література Путильщини». Тож вдихаймо та насолоджуймося запахом величного Слова.

Директор школи

М. В. Вережак

Біла тиша

Лягла на землю біла тиша,

В Новому році все нове.

Снігами січень око тішить,

Але морозом вухо рве.

Вже поховались від морозу

Під кучугурами в садку,

Немов ведмеді у барлозі,

Кущі калини та бузку.

Дрімають села

Сяє сонце ще помітно,

Вітер дує непривітно,

Осінній сад ще яблука глядить

І в день похмурий тихо шарудить.

А небеса прозорі, мов глибінь ріки,

 

Осіння пора

Прийшла осінняя пора,

Листочки закружляли

А небо сіре, мов мара – 

Птахи повідлітали.

Вже листя пожовтіло все

Й попадало на землю

Моє кохання

Моє кохання розцвіло, немов троянда

Троянда щастя, радості, надій.

Воно влетіло в серденько стрілою

І поселилося в душі моїй.

 

Та ніч була для мене найясніша,

Вона манила в нетрі чарівні.

У мене ніби виростали крила

Й кохання щире у душі моїй.

 

Я відлітала в вирій, наче птах,

І піднесла свою любов до неба.

Моє кохання щире, неземне,

Не покидай мене! А, може, так і треба…

 

Бо ти приносиш нескінченну біль

І моє серце ділиться надвоє.

Моя ти радість і моя печаль,

Готова я пожертвувать собою.

Юрнюк Ліля,

учениця 8 класу 

Людина все вирішує сама

 

В одному місті, на Вкраїні,

Маленький хлопчик підростав.

Цікавило усе дитину,

В матусі раз-у-раз питав.

 

«Чому на небі сонце світить?

Чому зеланая трава?

Чому лошатка не літають,

В слона велика голова?»