Біла тиша
Лягла на землю біла тиша,
В Новому році все нове.
Снігами січень око тішить,
Але морозом вухо рве.
Вже поховались від морозу
Під кучугурами в садку,
Немов ведмеді у барлозі,
Кущі калини та бузку.
Та як зелений острів літа,
Стоїть сосна за ворітьми.
Хоч їй і сумно зеленіти
Одній у таборі зими,
Я протоптав по білій тиші
Рипучу стежку до сосни.
Удвох нам буде веселіше
Дозимувати до весни.
Дуленчук Іван,
учень 9 класу
Білоброва зима
Ось і знову зима білоброва
Побілила поля і хати,
Заквітчала у іній діброву,
Через річку наводить мости.
Поспішає зима, поспішає,
Підганяє мороз, холоди:
Скоро-скоро з далекого краю
Рік Новий завітає сюди.
Під кружляння веселих сніжинок
Почали готуватись і ми,
Щоб зустріти при світлі ялинок
Найдорожчого гостя зими.
Дуленчук Іван,
учень 9 класу
Листопад
Прийшов вже місяць листопад,
Стоять берізки жовті в ряд.
В тумані річка потонула,
Природа вже давно заснула…
Хмарки усе кудись біжать,
Та літа їм не наздогнать.
А вітер – хлопець-пустунець –
Літає всюди навпростець:
До очерету, що промок,
То зашумить серед гілок,
Все розтрощить, порозкидає,
То на пеньочку задрімає.
То дощ постукає в вікно,
Та дітки сплять уже давно.
У них вже ніженьки болять –
Так захотіли вони спать.
Хай сняться їм барвисті сни,
Неначе айстри восени.
Краса – осінняя пора!
І їй радіє дітвора.
Дуленчук Іван,
учень 9 класу
* * *
Все коротшає день щодоби.
Глянь – берізки уже золоті.
І в дубів багряніють чуби,
Лиш не хочуть ялини та сосни
Вічно свіже змінити вбрання.
Не беруть їх тумани та роси,
Холодніші щоночі, щодня.
Дуленчук Іван,
учень 9 класу
Хто вигадав тебе, любове?
Хто вигадав тебе, любове?
Він божевільний був, мабуть.
Це почуття таке чудове,
Але й отруйне, наче ртуть.
Від неї біль і насолода
Сплелися міцно у клубок.
Любов – підступна нагорода:
Красивий з терня нам вінок.
Мабуть, ти створена поетом,
Що теми вичерпав усі.
Навік залишешся секретом
Глибин непізнаних душі.
Хто тебе вигадав? Не знаю.
Ніколи це не взнаю я.
Ти – найсолодша з всіх омана
В пустелі нашого життя.
Дуленчук Іван,
учень 9 класу
| 
