На сцені пліт, смерічка, криниця, на задній стіні краєвид села.
Біля криниці набирає воду Параска до неї підходить Марійка з відрами.
Маріка. А дужі, кумо Парасочко!
Параска. (Перелякано підняла голову). Ой, гаразд шо ви собі. Але єк ви, кумко, мене напудили.
Маріка. Та де, Парасочко, та я так тихонькопидийшла. Та чо ви такі полохливі.
Параска. Та так, так ви. Марічко, пидийшли та єкмоцно так заговорили, а я шошзадумаласи собі, тай зато так си перепудила.
Маріка. І! та вибачайте, кумочко любі, я бегмени хотіла. Я дам вам трохи ладану абестепидкурилисиувечір.
Параска. Та добре, добре, кумочко.
Маріка. Розказуйте, кумочко, єкпоживаїте?
Параска. Та Богу дєкувати. Аби пережили цу зиму таку кєшку з морозами та з зимами. Гадала смих, шо в стайні всьоповипукує з морозу. Так було замерзло, тай шош і худоби тої є.
Маріка. Ой шо надоїли тоти морози, то надоїли. Тай сіно так пишло, але Богу дєкувати, шо завтра вже Юрія та виженемо вже худобу на пашу, вже таки лекше буде. Але старі люди кажут, шо літо зато файне буде.
Параска. Та коби Бог дав, аби легко сіна зробити на ці худоби.
З-за перелазу пидходєт Анниця тай Васюта.
Анниця. Добрий день!
Васюта. А єк дужі, молодиці!
Маріка і Параска. Дай Боже здоров’є. Добре єк ви собі.
Параска. (Бере відра тай хоче йти). Ой іду я вже.
Васюта. А куда це ви , Парасочко, так спішите? Ци ви шош сердиті на нас?
Параска. Та ні, Васютко, Боже борони. Чо би я мала сердитиси на вас, шо ви міні поганого зробили.
Васюта. Ну та постийтеші з нами та поговорім. Розкажіть шо чути туда селом.
Анниця. Та порадуймося, шо трохи тепла настало. Та ципозавесновувалиси вже.
Параска. Та вже Богу дєкувати, тай добрим людем, шо помогли, уже завеснувалиси.Васюта. А ви, Марічко?
Маріка. Тай я вже всьозавеснувала, лиш двечіруфасулі маю покласти.
Васюта. І-і-і. покладете ші опо Юрію.
Маріка. Та ні, Васютко, бо памнєтаю, ші моя неня казали, шо добре до Юрія покласти фасулі, бо можут ни дойти восени.
Параска. Так, так казали старі люди, тай я собі так дотримуюси.
Анниця. Ей! Лишіть ви вже ці городи. Розказуйте шо чути туда, де весілля в селі. Бо вже йшов би дес’ на набутки трохи.
Васюта. Та шо ви ни чули? Та ген туда по Юрію у Пецеїв весіль, та в Малишів у Стайці. А на осінь Василь Дронєк жени сина, уже в старости ходили.
Маріка. Ей, иких це весіль!
Параска. Ій! Весіль та весіль – це ші треба дожити, тай цимутші кликати. А завтра аді Юрія. Може, бих збиралися та несли деревце Юрієви Грицевому.
Васюта. І, Бегме це ви, Парасочко, добре придумали, такий файний газда в селі. Цишош помочі, цикогос підвести – николинивидказуєцци. Цишо ви кажете, молодиці?
Анниця. Та я ничони маю проти, шочємний той Юріко, то чємний.
Параска. А ви, марічко, з нами пидете?
Маріка. Та гадаю, шопиду. Лиш ни знаю єкМіхайло мій, бо вин на роботі.
Васюта. Та ничо, вин увечір прийде. А ми доти усно позлагожєємо.
Анниця. Мій Лесьо в хаті та я пишлю най деревце укне, та латку най злагоди.
Параска. Ну а я маю колач тай рушник.
Васюта. А в мене лишилося ші квіток вид весіля тай папір ші маю тай доробимо шониме ставати.
Маріка. Ну а ми вже з Міхайлом питво принесемо. Тай на котру годину си збираємо?
Анниця. Та дес. На дев’єту, бо шєпокупатиси треба тай телінаплекати.
Всі. Най буде.
Маріка. Але в кого сходимося?
Васюта. До мене приходіт.
Параска. Але Дмитро ни ме сердитиси?
Васюта. Та де, шо ви ни знаєте мого Дмитра, та вин це люби.
Маріка. Ну та добре, розходімси, бо ми так засиділися, а роботи ші повно.
Всі. Нну гай… До вечора.
Дія ІІ
Інтер’єр хати
Анниця і Лесьо. А є хто в хаті. Добрий вечір, файні газди! А єк дужі!
Дмитро. Добрий, добрий. А єк ви собі! (дає руку Лесеви).
Васюта. Добре, єк ви! І ике делікатне деревце ви найшли, Лесю!
Дмитро. Файне, файне. Мам бути делекоїс ходив.
Лесьо. Аєкжеж. Аж у Глифу, бо тут понискини годен був найти.
Дмитро. А латку приніс?
Лесьо. Приніс, приніс і ші файно обкурував. А де кладу це деревце?
Дмитро. Ади отут у лавку, де вид кужілядирка є.
Стук у двері.
Дмитро. Можна, можна. Заходіт.
Маріка і Міхайло. Дай, Боже, гаразд у Вашій хаті!
Параска і Василь. А добрий вечір вам, добрі газди. Єкси маєте?
Дмитро і Васюта. Дай, Боже, й Вам! Добре, єк ви!
Міхайло. Ми низабарилиси?
Васюта. Та ні!
Маріка. Бо Міхайло лиш шо прийшов. Та поки обмивси та побритивси.
Василь. А ми вже чікаликумив аби разом ишли.
Лесьо. Та ми тоже лиш шо прийшли.
Параска. А де це класти?
Васюта. Кладіт, Парасочко, тут, на стив.
Маріка. Тай я кладу тут флєші свої.
Васюта. Йо, йо, Марічко, кладіт тут. Тай присідайте в нашій хаті, бо є дівки, аби старости сідали.
Параска. А де ваші дівчєта?
Дмитро. Та цих дівочок тепер в хаті ни втримаєш. За говініникудани ходили, віжідалиси одні одних та й бігают побрехати бріхні.
Анниця. Та то й наші пишли.
Міхайло. Ну та берімси до роботи, бо поки вберемо це деревце та поки пісьмо напишемо, а виднести, тай поза опивнич буде.
Всі. Йо, йо, даваймо, даваймо. (Вбирают деревце).
Параска. Ну але тут би наверх здалося ші велика рутка. Нима, Васютко, у вас?
Васюта. А тут нимамижи цими квітками?
Параска. Нима.
Васюта. Ну та я йду у кліть тай пошукаю у куферкудес там були ші в мене чічіки, ни лиш білих, Юрій ни є ші старий.
Анниця. Таже покладемо усяких.
Дмитро. Тай кругленько убираймо, аби ни було однобоке.
Васюта (заходит). І ледвисмих найшла.
Лесьо. Оце тут люкс пидштимує.
Васюта. А на спидкладіт багато трісунок, то буде файно звисати.
Маріка. Но, а може бих заспівали, бо ми шош сумно вбираємо це деревце.
Дмитро. Ану ,молодиці, начінайте, тай ми за вами.
Ой кувала зозулиця
Та й буде кувати,
Шо так файно всі зийшлиси
Деревце вбирати.
А шогазди такі пишні
Тут си посходили,
Аби були всі зорові
Тай файно прожили.
Та єксобізаспіваю
Тажура щезає,
Бо то наша співаночка
Таку силу має.
Заспіваю гуцул очки,
Голосом постелю,
Та одне зсмучєне
Серце розвеселю.
Та я ції співаночки
Нигдени забуду,
Та хоч буду умирати,
А співати буду.
Міхайло. О це вже чути, шо ми файному газді древце вбираємо.
Василь. Давайте, най дні довбируют деревце, а другі сідаймо пісьмо писати.
Анниця. Най буде.
Васюта. Сідайте, сідайте. Я там на столі злагодила листок і ручку тай пишіть.а ми видцив будемо помогати по слову.
Лесьо. А хто ме писати?
Анниця. Най Маріка, бо вна файно пише, та й уміє то до прикладу скласти.
Маріка. Ей лишіть мене. Та де то я вже й забула писати, в хаті сидічи.
Міхайло. Ану, Марі, ти нивикобилюйси, бери тай пиши, а ми будемо помогати тобі складати.
Маріка. І холера би вас узєла (сідают писати пісьмо).
Маріка. Ну та єкначінаємо: «Поважний пане патроне Юрію Прбідоносцю!»
Міхайло. «Ваша дружина. Ваші діточки!»
Лесьо. А тепер пишіть: «Ми з села Глифи їхали кіньми».
Дмитро. «Киглиси волами».
Параска. «А ші трохи й пішки йшли».
Всі. Так, його.
Василь. «Тай файно гритилюємо Вас з Патроном, Юріку».
Маріка. «Та абесте були здорові, шісливі, багаті».
Анниця. Ну а тепер пишіть уже ші за деревце.
Міхайло. Йо, йо треба написати єкєго принесли, та видків квіти та позлитки на ним.
Лесьо. Та ни забудьте написати за храмец для нас.
Параска. Аєкжеж. Буженички, кишечок.
Василь. Та ші ковбаски добренької та голубчиків жирненьких.
Васюта.ну тай шібесте за грибочки та мнєсцени забули.
Дмитро. Тай за питво ни забудьте, руму та наливки доброї.
Васюта. А квасу або вару тобі би ни було?
Дмитро. Тай квас добрий.
Маріка. Добре, добреупасуємо.
Параска. Та мам бути доста вже, кінчийте писати. Лиш попридумуйте вид кого це.
Лесьо. Тай за адресу ни забудьте.
Маріка. Та ні напишемо.
Міхайло. Новсьо: ми вже кінчиємо писати. А ви довбирали?
Параска. Та єкмай.
Маріка. Ну та довбируйте, тай слухайте, шо ми написали. (Читає пісьмо).
