Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Яблуницький ЗЗСО 

І-ІІ ступенів

Ви увійшли як Гість

                       Група "Гості"
Четвер, 28.03.2024, 21:46
Меню сайту
Сайти вчителів
Сайти ЗЗСО
Головна » Файли » Дорога досвіду

У всьому винна зима…
02.08.2014, 18:09

У всьому винна зима…

Оповідання

   Стоячи біля вікна, дівчинка задумано дивилася на затоплений снігом сад. Зима…Гарно. Але вона знала, що саме вона, зима, винна у всьому, що трапилося в її житті.

   Зима винна, що вона лікується від тяжкої недуги. Зима винна, бо забрала в неї найріднішу людину – бабусю. Зима винна…

   Вона довго думала, в чому ще винна зима. Найбільша її провина…

   Настя була єдиною донькою в сім’ї. Ростили, леліяли, любили, пестили, вчили,  повчали. А коли зібралася заміж – не перечили. Аби щаслива була. І була щаслива. Іван  -  чоловік Насті, хоч і з великої та незаможної родини, зате путящий. Вродливий, працьовитий,  добрий душею, тай любить її.  Чого ще?

    Жили у Настуниної бабусі, на хуторі, високо в горах. Бабця старенька, немічна, треба й догледіти й господарству ради дати. Сумно було молодиці, як сховали стареньку, але в село не вертали. Звикли вже за чотири роки. Та й господарство підтягли: стодолу перебудували, пасіку розвели, загін почистили.

   Зріднилися з хутірцем. Іван майстром добрим був, все до ладу довів: і криницю, і садок, і ганок в хаті відремонтував. А дитина ж, як любила тут бути. Було загостюються десь, а воно й просить: «Мамочко, додому хочу. Там сонечко краще світить». Мале ще, всього третій рік, а вже до рідної хати тягнеться.

    Все б так і було хороше та мило, але прийшла зима…

    Прийшла вона не з лютим морозом чи снігами або завіями, прийшла з двоюрідним братом Івановим – Петром. А вже як прийшла, то й не покидала Настину сім`ю ніколи. Спочатку вигулив  Петро Івана на заробітки: майструвати столярку, хати з дерева розкішні будувати. Поїхав чоловік, бо думку мав: хату нову звести, погріб розширити, а то як без грошей – на все треба. А в селі де заробиш такі гроші? Цілий рік минув, чекала Настя, аж очі видивила. Дочекалася. Приїхав. Та ніби й не той Іван, що перше був. Зайшов до хати та й плесь на ліжко. «Мабуть, з родиною в селі за приїзд хильнули, ну то й нічого, завтра   все буде, як колись» – розраджувала, розгонила тяжкі думи Настуня. Але завтра її чоловік вже не належав їй, дитині, сім’ї. Ним заволоділа люта, холодна, безжальна зима. Ходив по хаті чужий, сердитий і знову п’яний. Згодом дізналася від того-таки Петра, що всі гроші, тяжко зароблені Іваном, у нього забрали бандити у вагоні, вночі, коли вже поверталися додому. Молода жінка й не сварилася, знала, що Іван тяжко переживає.  Сподівалася, що з часом все забудеться і знову все буде добре. А в голові крутилося: «Лише  б не пив».

  Присіла жура Іванову голову: «Що ж це робити, як так. Чого ж я такий недолугий, як міг втратити гроші? Ще й жінка не кричить, не лає. Хоч би слово сказала». А вона лиш дивиться очима, повними надії, і мовчить. Чекає. Та марно чекала Настя.  Жура Іванова була заодно з лютою зимою, бо й не думала пускатися Івана. Хоч як він її не розгонив гульками, як не топив в горілці, як не заколисував в обіймах любої Настуні. Бувало водила його по два, а то й три дні селом. Від хати до хати, від чарки до чарки. Якось прийшов. Стомлений,брудний, змерзлий і… п’яний. Вона його помила, нагодувала, зігріла. Ніби й минуло все: просив, на коліна падав. Обіцяв… Вірила.

 - Іванчику, – просила зранку, не йди вже нікуди. Я без тебе геть не годна. Важко мені, вагітній, сніг до стодоли та криниці прокидати, воду худобі носити. А ще сніг з даху скинути треба, хата старенька, не витримає півтораметрового намету на даху.

Тихо сказав:

  • Добре.

А в голові зароїлася білими мухами зима. «Хата. Мала бути нова хата. Ой,  Господи! Що ж мені робити? А скоро й дитинка друга – малесенька». Знов жура Іванова потягла його вниз. Так йому гірко стало, що лиш  чарочка меду могла зарадити. Пішов…

Минув Насті цілий день у сльозах. Зима люта ніби й сама жаліла молоду, змарнілу жінку. Повисла гострими сльозами-бурульками на стрісі. А надвечір взялася курити сніжком, завиваючи та заколисуючи хутір, на довгу зимову ніч. Заснула  дитина, заснула й Настя. Журилася, але знала, що він прийде. Встала ще з ночі, піч затопила, води принесла, пішла  сніг прокидати до сараю; вернулася, поправила дитині ковдру, поцілувала. А як вийшла –  замкнула двері зовні, щоб мале на мороз не  вибігло…

  Він прийшов. Ні, не сам, його покликали її родичі. На похорон.

  Настя вийшла  у двір, стала перед хатою, почала кидати лопатою сніг. Щось сумно загутіло. А далі… лежала простромлена  гострими  бурулями, під величезною купою снігу, що посунула з даху прямо на неї, і ще  якусь мить благала: «Іванчику, любий, прийди додому, швидше». А він не прийшов, часу не мав, від чарки до чарки.

  Її знайшла мати. Прийшла провідати доньку з онукою. Від побаченого  посивіла за якусь мить. Посивіла… Ні,  то зима винна. Гори розірвав крик раненої птиці. За  два дні в холодній хаті дитина вилизала ямку у замерзлій в поливаному відрі воді, що стояло на лаві

Лікарі їй врятували життя. Вона вижила.

  З того часу Соня пам’ятає сиву бабусю, астму, але зовсім не пам’ятає маму. Час від часу вона зустрічає тата. Хоча дівчинка мало вірить в те, що п’яний дядько з сумними очима і є її тато. Вона знає лише, що в усьому винна зима. Люта зима. Тата забрала вона, як і маму, а тепер ще й бабусю.

Бельмега Оксана Юріївна,

вчитель української мови та літератури

Яндекс.Метрика
Категорія: Дорога досвіду | Додав: Administrator
Переглядів: 511 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Форма входу
Пошук
Календарь
Свята та події
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Block title
Корисні посилання
Статистика
Друзі сайту

//yablunitsa.at.ua
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz
Наверх